POCUS — це про критичне мислення! А не про протоколи (чи «алгоритми», як їх люблять називати)!
Протоколи? Та їх можна й дитину навчити. І у випадку POCUS це навіть науково доведено. 😎
Візьмімо хоча б одне показове дослідження 2019 року, в якому групу 14-річних школярів навчили виконувати FAST. Їх розділили на дві групи. Одну навчав медичний фахівець, а іншу — їхні ж однолітки, які самі щойно опанували цю навичку. Після тестування виявилося, що вони не лише чудово опанували техніку отримання якісних ультразвукових зображень, а й цілком успішно могли навчати цього своїх однолітків.
А тут у мене є ще й своя історія! Моїй доньці було 17, коли я проводила курс POCUS на конгресі Європейського товариства невідкладної медицини в Афінах. Взагалі-то вона мала бути нашою моделлю. Але на POCUS-тренінгах вона до того побувала моделлю вже стільки разів, що, як виявилося, цілком могла бути співінструкторкою. Зізнаюся, навіть для мене це стало сюрпризом. А що вже казати про учасників, які були абсолютно впевнені, що вона лікарка! Уявіть їхню реакцію, коли вони дізналися, що їхня «інструкторка» насправді ще школярка. Ефект був безцінний. Ну а я? Горда мама на максимум! 😇
А тепер — головне! Чи означає все це, що моя 17-річна донька вже була готова взяти датчик і самостійно застосовувати POCUS у клінічній практиці? Та чорта з два! І саме в цьому суть: між «я вмію отримати зображення» і «я вмію застосовувати POCUS» — величезна різниця.
POCUS починається з правильного клінічного запитання і закінчується правильним клінічним висновком.
А все між ними — це теж критичне мислення, а не просто техніка. Ще до того, як ви торкнетеся пацієнта датчиком, треба розуміти, навіщо ви взагалі скануєте. На яке клінічне запитання ви намагаєтеся відповісти?
Далі — нібито проста частина: отримати зображення. Але зображення без клінічного контексту — це просто картинки. Тепер треба зрозуміти, як побачене вписується в клінічну картину саме цього пацієнта.
Ось і тут починається найцікавіше — мабуть, найскладніше: а що ви, власне, зробите з цією інформацією? Усе має скластися докупи: анамнез, фізичний огляд, результати інших досліджень і знахідки POCUS — усі шматочки пазла, які разом складають клінічну картину саме цього пацієнта. POCUS дає вам інформацію. А от як її інтерпретувати, як поєднати з усім іншим і яке клінічне рішення зрештою прийняти — це вже про критичне мислення.
Наостанок залишу вам одне провокативне запитання:
Чи можна навчити когось мислити критично й клінічно за допомогою POCUS, не маючи досвіду ведення пацієнтів з подібною патологією?
Моя відповідь — наступного разу! 😎І заодно розберемося, у чому ж насправді цінність усіх цих POCUS-«протоколів».
А якщо хочете дізнатися більше — тут про концепцію POCUS у зручному форматі запитань і відповідей.
Залишити коментар